Мої 5 копійок про готель на Міцкевича
Вступ
Вже напевно, всі, хто хотів, сказали щось про новий готель у Львові на площі Міцкевича. Крім мене)
В мене минулого тижня з цим трохи не склалося, тому спробую застрибнути у цей поїзд зараз.
Загалом по загалям
Щоби не затягувати, відразу про головне — будувати щось нове у так званому “сучасному стилі” серед старої забудови це нормально. Але це зовсім не означає, що я прям у захваті від того, що зараз збудували на Міцкевича — тут все трохи складніше і про це згодом.
Якщо почитати коментарі, то дуже багато людей пишуть, що якщо і будувати щось у центрі, то треба робити це так, “щоби воно пасувало”, тобто згрубша було у такому ж стилі, що і оточення. Якщо будинки довкола мають ліпнину та ковані балкони, то і новий має бути таким самим, щоби потім ніхто не здогадався, що його збудували не 200 років тому, а буквально щойно. Розумію, сам колись так думав. Але якраз це і не є правильним і зараз я постараюся пояснити, чому.
Кожного разу, коли у Львові починають будувати щось без ліпнини та ковочки, весь фейсбук відразу наповнюється страшилками, що от тепер точно нас виключать зі списку спадщини ЮНЕСКО і тоді все стане зовсім погано. І мабуть більшість коментаторів думкою самого ЮНЕСКО із цього приводу не цікавилася, хоча вона і не є секретною.
ЮНЕСКО регулярно проводить різні конференції, де збираються архітектори та памяткоохоронці з усього світу, обговорюють проблеми та шукають шляхи їхнього вирішення. І за підсумками кожної такої конференції складається меморандум, у якому збираються головні думки та висновки.
І от, наприклад, у Віденському меморандумі 2005 року є пункт, який каже, що при плануванні забудови історичних ареалів слід “уникати всіх форм псевдоісторичного дизайну, оскільки вони є запереченням як історичного, так і сучасного. Один історичний вигляд не повинен витісняти інші, оскільки історія повинна залишатися читабельною, а тяглість культури через якісні втручання є кінцевою метою.”
ЮНЕСКО робить чітке розмежування між старовинними спорудами, які треба всіляко берегти та підтримувати в хорошому стані, та новими, які мають видповідати своїм виглядом та технологіями часу своєї побудови, а не прикидатися кам’яницями 16-го століття.
Тобто, якщо колись у цьому 16 столітті будували у якомусь певному стилі, то це не означає, що тепер треба тільки так і робити. Якщо життя продовжується, то і розвиток архітектури також.
Уявіть собі вулицю, забудовану красивими старовинними будинками, біля яких люблять фотографуватися туристи. На вигляд здається, що вони дуже схожі і всі однаково старовинні, але насправді, частина з них побудована за останні кілька років.
Так і що тут не так? — Спитаєте ви. А я відповідь спитаю — а що, якби у художній галереї замість оригіналу знаменитої картини вам показували копію, надруковану на кольоровому принтері? Чи у автосалоні намагалися продати по ціні Мерседеса Таврію з мерседесівським значком? Мабуть у вас би було неприємне відчуття, що вас намагаються розвести.
Ситуація з забудовою історичних міст точно така сама. По суті мова йде про чесність. По хорошому, якщо ви бачите будівлю, яка виглядає, як старовинна, то ви знаєте, що вона і насправді старовинна.
Наприклад, у центрі Мінська є цілий район, який здалеку схожий на старовинний, хоча насправді це все новобудови. А зсередини вони взагалі виглядають, як звичайні хрущовки з типовими бетонними сходами.
У Львові яскраві приклади такої бутафорії це готель на розі Вірменської та Краківської та ТРЦ Роксолана. Вони обидва мають фасади під-старовину, хоча насправді це звичайні монолітно-каркасні новобудови без жодної історичної цінності. У Роксолани ще й зробили нагорі таку здоровенну мансарду, що з деяких ракурсів вона перекрила весь вид на центр. Зате з ліпниною.
Єдиний прийнятний варіант у цьому плані— це не просто будували, щось схоже на старе, а відновлювати все у деталях по старих кресленнях з використанням автентичних матеріалів та технологій. Саме так колись зробили у Варшаві і саме за це її центральну частину додали до списку світової спадщини, як приклад дуже ретельного відновлення втраченої забудови.
Тому нове має загалом виглядати, як нове, хоча тут теж є обмеження. Ось інша цитата з сайту ЮНЕСКО:
ЮНЕСКО вітає і підтримує сучасні форми культурного самовираження, включаючи сучасну архітектуру, оскільки вони є продовженням культури і культурних традицій. Однак, очевидно, існують обмеження щодо того, що можна планувати, проектувати і будувати, працюючи в цінних історичних середовищах, які були добровільно номіновані відповідними країнами для включення до Списку всесвітньої спадщини. Об’єкт Світової спадщини — це не просто будь-яка інша територія, і вона вимагає особливого ставлення. Тому висотні споруди повинні розташовуватися на достатній відстані від історичних районів, де вони не можуть порушити чутливі баланси в забудованому середовищі або перешкоджати огляду історичних пам’яток і ландшафтів.
Якщо дуже по-простому, то коли серед старовинної забудови будується новий будинок, то він має поєднуватися з оточенням не копіюванням стилю, а висотою, ритмом вікон, матеріалом фасаду чи ще якось. І дуже часто виходить так, що якщо все зробити правильно, то нова будівля, взагалі не привертаме уваги, хоча і буде виглядати повністю сучасно. І такий підхід є найкращим.
А от якщо збудувати щось під старовину, то це не ок — це бутафорія та знецінення справжньої старовини.
Ну і звісно, що щось занадто високе це вже взагалі наруга над середовищем і ніяка ліпнина на фасаді тут ситуації на врятує.
Історія місця
А тепер давайте про площу Міцкевича. Її почали забудовувати з початку 19 століття після знесення міських мурів, а сама площа утворилася на місці, де колись річка Полтва колись розділялася на два руави та утворювала невеликий острів посередині. На більш старих фото видно, що спочатку забудова тут мала 3–4 поверхи, але багато старіших будівель до нашого часу не дійшли, бо місто тоді дуже активно перебудовувалося.
Наприклад, готель Жорж, який має адресу площа Міцкевича 1, добудували у 1901 році на місці старіших будівель, які стояли тут ще з початку 19 століття.
У 1904 році на площі урочисто відкрили памятник Адаму Міцкевичу, проект якого (памятника, не Міцкевича) за кілька років до того обрали на відкритому архітектурному конкурсі. Колона у 21 метр заввишки стала помітною домінантою на площі у була такою аж до 1921 року.
А у 1921 році на ділянці під номером 8 збудували 7-поверховий будинок Шпрехера, який часто називають першим львівським хмарочосом.
Початково на цій ділянці стояв двоповерховий будинок, який мав зі сторони теперішньої площі глуху стіну, бо на той момент площі ще не було і на її місці проходив міський мур.
Після демонтажу мурів тут у 1847 році з’явилася чоторьохповерхова камяниця Понінського, а у 1910 році будинок, який на той момент вже був у аварійному стані, викупив відомий львівський забудовник Йона Шпрехер, який задумав побудувати на цьому місці найвищий будинок у Львові за проектом свого улюбленого архітектора Фердинанда Каслера.
Місто видало йому дозвіл на будівництво, але громадськість сприймала проект дуже негативно, а тодішні памяткоохоронці побоювалася, що новий будинок буде візуально конкурувати з вежею Латинської катедри.
У 1914 році, коли будинок Шпрехера вже добудували до п’ятого поверху, обурення громадськості та особливо духовенства з катедри сягнуло такого рівня, що магістрат зупинив будівництво і воно стояло замороженим аж 4 роки. Хоча напевно на це вплинула і Перша світова також.
У 1918-му дозвіл на будівництво поновили, але за умови, що загальну висоту будинку зменшать на два метри.
Коротше кажучи, львівські довколаархітектурні срачі давно пора вносити до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
У 1921 році будинок Шпрехера нарешті добудували і площа Міцкевича набула того вигляду, у якому дійшла до років Незалежності.
У 1991 році в будинку на Міцкевича 10 сталася пожежа, після чого його ось так от розписали в процесі фестивалю Вивих-92
Згодом руїни будинку викупили в міста і у 1996 році на його місці побудували відомий усім львів’янам Укрсоцбанк.
Який, до речі, продовжив тенденцію зміни масштабу площі, бо став значно вищим, ніж попередній будинок на цій ділянці.
Ну а в будинку під номером 9 тоді ж у 90-х стався обвал. Невдовзі після того його просто розібрали і цей вибитий зуб на роки став частиною пейзажу площі Міцкевича.
Про сам готель
Активні розмови про будівництво нового готелю на цій ділянці почалися десь у 2018 році і якраз тоді вперше показали ескізний проект, який розробила київська Архіматика.
Особисто мені той проект дуже сподобався поміркованою поверховістю, приємною стилістикою і особливо цим розрізом крізь будівлю, націленим на пам’ятник Міцкевичу.
Як на мене, це дуже класна ідея, яка цілком могла стати новим інста-спотом, але в результаті від неї відмовилися. Що, загалом, досить очікувано, бо через цей розріз загальна площа будівля вийшла би значно меншою, а разом з нею і прибутки, які ця будівля може приносити.
До речі, проти розрізу активно протестували активісти-пам’яткоохоронці, бо не було раніше щілини — нема чого тепер її робити. Забудовник такій ідеї, думаю, дуже зрадів)
До речі, Юліан Чаплінський у своєму відео чомусь каже, що цей початковий проект з розрізом задумувався, як житловий будинок, що дуже дивно, бо всі новини того часу говорять лише про готель. Принаймні я жодної згадки про житло не знайшов.
Потім забудовник провів закритий архітектурний конкурс і на ньому перемогло польське бюро Kuryłowicz & Associates з Варшави. В них загалом дуже велике портфоліо з дуже різними об’єктами, і за масштабом, і за стилем.
А ось так виглядає їхній проект для Львова. До речі, цікаво було би подивитися на проекти інших конкурсантів, але конкурс був закритий, тому наврядчи нам щось покажуть.
А ось таке в результаті вийшло. Більшість фото у цьому я взяв з допису головного архітектора Львова Антона Коломейцева, який написав про глвий готель великий допис і мені би хотілося трохи з ним заочно подискутувати).
Якщо коротко, то вийшло, як на мене, not great, not terrible. Хоча, якщо врахувати цінність локації, то є дуже сильне відчуття, що не дотиснули і могло бути значно краще.
Останній поверх мені видається зайвим. Бо через нього вийшло, що новий готель рівно вдвічі вищий за сусідній старий будинок. Це якось аж занадто. При чому, у початковому проекті Архіматики було 7 поверхів, а в результаті збудували 8.
До речі, ви будете сміятися, але в мене з’явився онлайн магазин мерча, прямо як у справжніх блогерів. Позицій там поки небагато, але вже можна замовити футболки, худі та чашки з тематичним принтом, який особливо згодиться працівникам комунальних підприємств для участі у робочих нарадах. Поступово асортимент буде розширюватися. Посилання на магазин буде у описі до відео.
Хоча і варто визнати, що якщо порівнювати з тим, що будували 10 років тому , то це величезний прогрес і загалом крок у правильну сторону.
Тепер площа є повноцінною і всі будівлі з південно-східної сторони створюють єдиний просторовий контур, як це має бути з містобудівної точки зору. Пам’ятник Міцкевичу добре читається на нейтральному фоні нового готелю, що, до слова, не дуже працює у випадку укрсоцбанку, який по кольору є точно таким самим як і колона пам’ятника. Фасад нового готелю виконано повністю у натуральному камені і це виглядає грандіозно. — Антон Коломейцев
Те, що дірка на площі заповнилася, це добре. Натуральний камінь це теж дуже добре, хоча все-таки будівля вийшла аж занадто білою. Кажуть з часом потемніє (від пилюки?), хоча, як на мене це якось трохи дивно, бо виходить, щоби був правильний колір фасаду його треба не мити?
Видно, що відносно будинку Шпрехера масштабність готелю є незначною, але збудований обʼєм достатній для того, щоб в комплексі цілої площі Міцкевича цей кут візуально не «провалювався». Така будівля має бути співмасштабною великій площі. — Антон Коломейцев
Відносно будинку Шпрехера новий готель звісно нижчий геометрично, але його фасад по всій висоті одного кольору і тому він візуально здається вищим, ніж сусідні будівлі, які мають вертикальний поділ на фасад та дах. І те, що два верхніх поверхи відступають вглиб з таких ракурсів майже не помітно, тому суттєво нічого не змінює.
Як на мене все-таки було би краще, якби верхні поверхи мали інший колір та візуально виглядали, як дах, а не частина фасаду.
І поки фасад не потемнів між білим каменем та чорним склом виходить дуже сильний контраст і будинок дуже сильно виділяється на фоні оточення, хоча по-ідеї мав би бути скромною фоновою забудовою.
Видно як ця будівля виглядає з вежі ратуші. Тут помітно, що загальна висотність готелю нижча за укрсоцбанк і значно нижча за будинок Шпрехера. Брандмауер готелю лише приблизно на 1.5 м вищий за дахові конструкції сусіднього будинку на вул. Староєврейській, що дає можливість виконати пожежні норми. Архітектори прийняли рішення не робити штучних архітектурних рішень, артикулюючи верхні поверхи в формах а-ля високий дах або використовуючи інші матеріали для надкарнизного обʼєму . Таким чином вся будівля має дуже стриманий, аскетичний арсенал рішень. Все в єдиному матеріалі, мінімалістично і стримано. Зміщення верхніх поверхів підтримує висотність будівель до яких примикає, полегшує силуетність з різних точок зору і при цьому формує єдину з укрсоцбанком основну карнизну лінію над 6-тим поверхом. Вважаю цей стрімкий та високий дах укрсоцбанку поруч жахливим і вважаю коректним те що тут архітектори обрали інший підхід, який дає можливість органічно перейти від будинку Шпрехера до будинку банку і при тому зробити це так мінімалістично. — Антон Коломейцев
Оцей ракурс розчарував чи не найбільше. На новому готелі зробили здоровенний плаский дах, який виглядає дуже чужородно у такому оточенні. Просто порівняйте це з дахами сусідніх будинків. Всюди є якісь деталі, членування, а тут просто великий сірий прямокутник.
Звісно, я не маю на увазі, що тут треба було робити скатний дах з вежечками, але це могли би бути, наприклад озеленені експлуатовані тераси. По-перше, це красиво, а по-друге — зелень на даху затримує дощову воду та зменшує навантаження на дощову каналізацію. Дуже шкода, що тут такого не зробили.
Причому у старому ескізному проекті з розрізом дах виглядав набагато симпатичнішим та пропрацьованим, був навіть місток між дахами секцій.
Ще на цьому ракурсі мене засмучує, що новий готель майже повністю затулив собою пам’ятник Міцкевичу і з оглядового майданчика на ратуші тепер видно лише саму його верхівку. Як на мене, цей момент якраз стосується рекомендацій ЮНЕСКО стосовно збереження важливих видів і до цього вартувало поставитися якось уважніше.
Наприклад, можна було би зробити такого плану терасне пониження — так би і відкрився кращий вид з ратуші на Міцкевича, і стикування з сусідніми нижчими будинками вийшло би більш спокійне, ніж зараз. А на терасі можна поставити столики та пити там каву з нарним видом на місто.
Хоча зрозуміло, що це так би у новій будівлі вийшло менше квадратних метрів.
До речі, у тій же Варшаві є хмарочос з величезною дірою всередині, яку зробили, щоби пропустити сонячне світло до будинків позаду нього. І це, до речі, теж готель.
Тоді з такого ракурсу вигляд би взагалі не змінився і цих двох поверхів нагорі просто не було би видно.
Антон Коломейцев сам пише, що на фасаді біля вікон в результаті не зробили смуги з горизонтальними насічками. Мені теж шкода, що ця ідея не дожила до реалізації, бо це і робило би фасад і цікавішим, і візуально схожим на будинки польського фукціоналізму.
До речі, архітектура функціоналізму дуже крута своєю увагою до деталей. Здалеку фасаду ніби-то дуже прості, але якщо придивитися, то насічки на фасаді завжди в’яжуться у чіткий малюнок, який прив’язаний до вікон чи інших частин фасаду.
А тут ці шви між фасадними панелями у багатьох місцях виглядають досить випадковими. Це напевно зараз виглядає зовсім придирками, але у сучасній архітектурі з мінімумом декору диявол ховається саме у таких деталях.
Ось тут взагалі пекло ерфекціоніста. Перепрошую за якість фото, але тут якраз видно, що стики на фасаді та на вікнах взагалі не пляшуть між собою і живуть окремим життям. Схоже, що фасадну панель просто розділили повисоті на рівні частини і все.
Цікаво, що на Укрсоцбанку цей момент врахували. Зверніть увагу, що біля вікон другого ярусу фасадні панелі поділили не на рівні частини, а так, щоби шви співпадали з віконними рамами.
А це Авалон на Личаківській. Взагалі не планував його хвалити, але схоже, що тут ці деталі пророблені набагато краще — стики чітко співпадають з лініями вікон, і сама фактура фасаду виглядає живишою та приємнішою.
Якщо подивитися на історію міста загалом і конкретно площі Міцкевича, то добре видно, що місто постійно змінювалося і люди у попередніх століттях взагалі не парилися, коли на місці чогось більш старого треба було збудувати щось більш нове та сучасне. Львів 19 століття відрізнявся від Львова 18-го і так далі.
Те що для нас тепер є пам’яткою старовини, у 19 столітті часто сприймалося більш утилітарно. А стимулами змін могли бути і економічне зростання, і поява нових технологій, і навіть політичні зміни.
Я звісно не маю на увазі, що тепер треба позносити всі старі будинки та замість них набудувати скляних коробок. Абсолютно ні. Це навпаки дуже важливо — розуміти цінність старих будинків та берегти їх.
Але одночасно з цим місто, якщо воно живе, не може просто зупинитися в розвитку та взагалі перестати змінюватися. Тому що змінюються цінності, звички та потреби людей і місто має має ці потреби хоча б трохи задовільняти.
І тут якраз дуже важливо знайти правильний баланс між збереженням історії та задоволенням сучасних потреб.
Ну а стосовно нового готелю, то у такому важливому місці були дуже високі очікування.
А де очікування, там часто і розчарування, які нагадують, що це все дуже непросто. І результат залежить не лише від архітекторів, а і від фінансів та хотєлок замовника, будівельних норм і ще дуже багато від чого. Тому ідеалу досягнути дуже складно. Таке життя.