Вальпараісо: барвистий занепад колишньої величі

13 min readAug 7, 2020

Продовжую розгрібати фото з чилійської мандрівки і сьогодні розкажу про славне портове місто Вальпараісо, у яке я дуже хотів потрапити, бо це — найстаріше місто Чилі та його найбільший порт з колоритною центральною частиною у списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та найстарішими у світі діючими тролейбусами. Реальне враження, звісно, виявилося не таким, як очікувалося, але давайте про все за порядком.

2. Вальпараісо знаходиться у 120 км від столиці Сантьяго і їх з’єднує дуже пристойний автобан, вздовж якого на схилах гір розкидані виноградинки долини Касабланка та заправки з туалетами, біля яких завжди спить великий кудлатий пес.

3. Але із в’їздом до міста все змінюється — дорожня розмітка зникає, тротуари заповнює стихійна торгівля, а манери водіїв стають нервовими та хамськими — всі сигналять, тиснуться, підрізають сусідів та намагаються качати права через відрите вікно. Але питання у відповідь незрозумілою для них українською “Шо ти хочеш???” подіяло заспокійливо :)

4. Як я вже казав, однією з родзинок Вальпараісо є місцеві раритетні тролейбуси. Але, як виявилося, у неділю в них вихідний, тому довелося обмежитися спогляданням контактної мережі та сувенірних магнітиків, якими тут активно торгують.
Взагалі це якийсь подвійний маразм — по-перше вихідний в громадського транспорту це нонсенс, а по-друге — ще більший нонсенс це вихідний в туристичної атракції саме в неділю, коли більшість людей їде на неї подивитися.

5. Доведеться обмежитися фото з Вікіпедії — ось один вальпараісівських ретро-тролейбусів, якими тут досі возять пасажирів. Усього на єдиному міському маршруті працює 23 тролейбуса. Найстаріший з них зроблений аж у 1946 році (і досі працює), є більш нові — 1980–90-х років випуску. Цікаво, що велику частину цих тролів перекупили у різних містах Швейцарії — є екземпляри з Цюриха, Женеви, Люцерна та Шаффгаузена. Хоча можливо, швейцарці їх просто подарували, так само, як Цюрих колись подарував свої трамваї нашій Вінниці?

6. Якщо вже мова зайшла про громадський транспорт, то давайте цю тему продовжимо. Звісно, теплі лампові тролейбуси це гарно, але все ж більшість мають до болю знайомі маршруточки з обліпленими табличками лобовухами, які підрізають одна одну, воюють за кожного пасажира та працюють без вихідних. Хоча десь мені трапляся новина, що місцеві автобусні перевізники оголошували страйк через якісь тьорки з мерією.

7. Просто в нас на очах водій автобуса мало не задавив жінку на переході, бо відволікся на сварку з кимось у салоні.

8. Автобусна зупинка. Самі маршрутки звісно ж без кондиціонерів та з наглухо задраєними вікнами. Уявляю, яке пекло там всередині.

9. Неймовірно, але тут є ще й метро, яке складається з однієї лінії та 20 станцій та відкрилося у 2016 році. Щоправда воно трохи дивне — на лінії працюють коротенькі двовагонні потяги Альстом, які ємністю ближчі до звичайного трамвая, але при цьому ці потяги доїжджають до сусідніх міст — Вінья дель Мар та Лімаче. Виходить такий собі трамває-есбан. Хоча можливо, що такі короткі потяги працюють лише у вихідні.
За рік система перевозить трохи менше 20 мільйонів пасажирів, що як на майже мільйонну агломерацію, є досить небагато. Для порівняння — метро нашого Дніпра зі своїми шістьма станціями перевозить за рік 7,5 млн. пасажирів, а от наприклад тбіліський метрополітен, який має 23 станції (щоправда там 2 гілки) щорічно перевозить майже 140 млн.

10. Рейки проклали просто вздовж берега та відрізали його від міста. При цьому у сусідньому Вінья дель Марі вони вже заходять під землю у тунель, але там типу головний чилійський курорт, а тут просто портове місто, тому можна не паритися.

11. Виходить, що місто, яке стоїть просто на березі Тихого океану, практично не має нормальної набережної і поряд з центром не можна навіть просто підійти до води — між містом те океаном не лише колії метро, а й портова територія за парканом з колючим дротом. Щоби потрапити на пляж, потрібно їхати майже на околицю міста. До речі, у світі достатньо прикладів мирного сусідства портів та хорошої набережної — як приклад можна згадати словенський Копер.

12. У Вальпараісо знаходиться найбільший чилійський порт і свого часу він мав величезне значення для світового судноплавства — тут зупинялися на дозаправку всі суда, що ходили між західним узбережжям США та Європою у часи Золотої лихоманки. Саме тоді тут виросли цілі квартали дорогих помпезних споруд, у яких селилися численні імігранти з Великої Британії, Німеччини, Швейцарії та багатьох інших європейських країн.
Щоправда, у 1920 році добудували та відкрили Панамський канал і кораблям на шляху до Європи стало не потрібно оминати всю Південну Америку. Період розквіту закінчився — порт втратив світове значення, а місто стало поступово занепадати. Але останні десятиліття порт знову почав трохи набирати обороти завдяки появі величезних суден класу Пост-Панамакс, які не пролазять крізь Панамський канал і таки повинні ходити довкола материка.

13. На вулицях повно деталей, які прозоро натякають, що з безпекою та добробутом є проблеми. Ось, наприклад, протиугонна кочерга на кермі авто. У Львові я таких не бачив вже давненько, а тут вони зустрічаються регулярно.

14. Тут знаходиться чилійський парламент, тому протести восени 2019 року тут протести тут бушували не слабші, ніж у столиці. Ось так після них виглядає будівля міської ради, біля якої тепер постійно чергує автобус поліції.

15.

16. Ще одна автобусна зупинка.

17. Місто стоїть на пагорбах, які підступають до океану і рівнинними є лише кілька вулиць, що тягнуться вздовж берега, а далі все стрімко йде вгору і саме там знаходяться найстаріші квартали із лабіринтами вулиць-серпантинів, які 2003 року внесли до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

18. Будиночки у старих кварталах практично всі різнокольорові та дуже круто розписані розписані вуличними художниками. Шкода тільки, що у той же час на вулицях бруднувато — всюди пилюка, якесь дрібне сміття та масні калюжі.

19. Хтось вирішив не паритися та викинув пакет свого домашнього сміття просто комусь на дах. У центрі кадру дивовижно засраний телефонний комутатор. Цікаво, він взагалі працює чи вже ні?

20.

21. Якщо не бухтіти про неприбраність, то звісно, ту колоритно та атмосферно.

22.

23.

24. Вулиця піднімається вгору ну дуже стрімко.

25.

26. Вивіска.

27. Місцевий компроміс між збереженням автентики та зниженням шуму — вулиця вкрита бруківкою, але для авто проклали бетонну колію.

28.

29.

30. На найтуристичніших вулицях на пагорбі вже помітно чистіше та доглянутіше. Є два Вальпараісо — одне для туристів, інше для вальпараісян.

31. Ніколи не бував у Грузії, але за фотками це трохи нагадує Тбілісі.

32. Лютеранська кірха, мабуть збудована свого часу німецькими переселенцями..

33. Довкола досить типовий туристичний район — довкола симпатичні старі будиночки, повно туристів, суванірних магазинів та хіпстерських кафешок.

34. Загалом туризм є (чи наразі був) одним з головних джерел прибутку міста разом з вантажним портом.

35.

36. Цікавий факт — одним з міст-партнерів Вальпараісо є наша Одеса. Цікаво, у чому це партнерство проявляється?

37. Ще один цікавий факт — Вальпараісо єдине місто у Чилі, де є фавели, які рясно вкривають схили його пагорбів. У квітні 2014 року у одному з таких районів сталася масштабна пожежа, у якій згоріло 2500 будинків, 15 людей загинули, а близько 17 тисяч залишилися без житла. Окрім того, що саму пожежу не могли загасити кілька днів, у місті ще й почалося мародерство та грабежі, через що для забезпечення порядку довелося залучати армію.

38.

39. Піднялися на пагорб, а за ним ще один пагорб.

40. Красиві двері. До речі, вікна у старих будинках переважно автентичні, через що вони виглядають значно достойніше. Привіт сотням львівських кам’яниць з хаотично поміняними пластиковими вікнами.

41.

42.

43. З верхівки пагорба вже видно бухту з судами на рейді.

44. Якщо повернути не туди, то жвавий туристичний центр швидко обривається і починається звичайне місто з доволі безлюдними вулицями.

45.

46. Буквально на сусідній вулиці вже зовсім інше життя та краєвиди.

47.

48. Не впевнений, що це вже фавели, але вже досить схоже.

49.

50. Якби хтось раптом почав віджимати камеру, то крики про допомогу мабуть допомогли би не сильно, Але ніхто чомусь не почав.

51.

52. Раптово знову починаються туристичні фішечки.

53.

54. На верхівки деяких пагорбів можна піднятися на стареньких фунікулерах, але нам це вдалося не краще, ніж із тролейбусами — мужик на касі сказав, що вагон на ремонті, після чого він спокійно поїхав нагору, але без нас.

55.

56. І ось ми знову повернулися до припортових кварталів. Праворуч видно будівлю транспортної компанії Інтерокеаніка, другого за розміром морського вантажного перевізника. Сама площа — просто суцільне поле бруківки, заставлене машинами і практично без тротуарів.

57. Поряд будівля апеляційного суду у стилі ар-нуво.

58. Одна з головних площ міста — площа Сотомайор та барахолка перед красивою будівлею командування чилійських ВМФ.

60. На протилежному боці площі стоїть брат-близнюк дніпровського БЦ Призма.

60.

61. Центральний проспект, перетинаючи площу з барахолкою, ніби розчиняється у її мощенні. Цікаве рішення, але у місцевих реаліях воно працює так собі — маршрутки та інші авто не дуже зважають на розслаблених пішоходів, а для пішоходів поява потоку транспорту посеред площі стає досить несподіваною. А ще тоненька плитка явно не витримує навантаження від важкого транспорту.

62. Подекуди збираються цілі затори з маршруток.

63. Ось один маршрутчик технічно обійшов на прямій та підрізав свого менш вправного конкурента. Як це знайомо.

64.

65. За цими будівлями починається порт. Та, що ліворуч — портова дирекція, праворуч — вокзал, з якого стартує метро, яке по суті міжміська електричка.

66. Згори над вокзалом надбудували готель. Центральна смуга проспекту колись вся була засаджена пальмами, але з часом їх сильно поменшало.

67.

68. Йти шумним головним проспектом було дико некомфортно, тому переходимо на паралельну вулицю, де атмосфера занепаду відчувалася особливо сильно. Фотографії на жаль не передають живого враження, яке справляють ці сліди колишньої величі та багатства. Розкішні будівлі стоять брудні, розмальовані, рясно обісрані голубами, більшість взагалі виглядають покинутими. Це не колоритна італійська пошарпаність, серед якої буяє життя, а просто сум речей, покинутих людьми через непотрібність.
Меркурій на фронтоні переказує вітання львівському брату.

69. І все це наповнене важким та спертим повітрям із всюдисущим гнилуватим запахом.Тут мимоволі задумуєшся, наскільки важливо у цьому мінливому світі не розслаблятися та постійно шукати нові шляхи розвитку. Бо якщо проспати важливі зміни, то можна миттєво опинитися на узбіччі історії і жодні минулі заслуги вже не допоможуть. Нашу прекрасну країну це теж стосується.

70. Думаючи кожен про своє, ідемо забирати машину з паркінгу.

71. Їдемо на околицю, кажуть, десь там має бути пляж з морськими левами.

72. Дорогою мало не купили кавун.

73. Помилувалися розкішними старими віллами із заколоченими фанерою вікнами.

74.

75. Місцева магістраль майже безперервного руху.

76. Станція метро.

77. Фавели.

78. Місцевий університет.

79.

80. Якийсь дивний простір за парканом.

81. Піцерія трохи втомилася.

82. Проспект Іспанії — головна міська магістраль з купою смуг, практично без тротуарів та з надземними переходами раз на кілометр — у групі “Львів без заторів” мали би оцінити.

83. Десь там за рейками та купою кіосків океан.

84. Шукаємо місце на парковці біля головного міського пляжу.

85. Нормального місця знайти не виходить — навколо неділя і весь Чилі приїхав позасмагати на березі океану. Тому аби як паркуємося у стилі “та нам на 5 хвилин” та йдемо глянути на велику воду. І ось перед нами Тихий океан.

86. Морських левів помічено не було. Вода біля чилійськиз берегів досить холодна через антарктичні течії, тому практично ніхто не плаває.

87. Решта набережної виглядає якось так.

88. Дійшли до старого пірсу, вхід на який виявився платним та вирішили повертатися назад до машини.

89.

90. На цьому наше повчальне знайомство зі славним портовим містом завершується. Вальпараісо чудовий приклад того, наскільки важливо не залежати від лише одного джерела прибутку, яким би потужним воно не було та бути готовим до змін. У світі зі схожими труднощами постійно стикаються дуже різні міста і хтось успішно їх долає, а хтось на жаль ні.