Подорож до Атаками. Пустеля це не лише пісок

Шось погода на вулиці така, що аж захотілося згадати про щось максимально тепле та зігріваюче. У моєму особистому рейтингу дуже теплих місць поки що впевнено лідирує чилійська пустеля Атакама, тому зараз буде розповідь саме про неї.
Взагалі з самого початку в мене навіть і думки не було їхати туди. Пустеля, та й пустеля — на що там дивитися? — думав я, але туди дуже хотіли друзі, з якими ми планували подорожувати разом, тому ця точка і з’явилася на нашій карті. І я про це не пошкодував ні секунди.

2. Як ви напевно вже знаєте, Чилі це країна з дуже великими відстанями і пересуватися нею найкраще літаками. Щоби потрапити до Атаками, треба спочатку долетіти зі столиці Сантьяго до міста Калама.

3. Летіти треба біля двох годин з ось такими пейзажами за бортом.

4. Парковка біля аеропорту Калами наполовину заставлена червоними пікапами, які здають у оренду для покатеньок пустелею. Всі вони обладнані спеціальними мигалками, супутниковими раціями та джипіес трекерами, щоби вас в разі чого можна було знайти.

5. Про національні особливості чилійських автобусних перевезень я вже якось розказував, тому зараз не буду на цьому зупинятися. Сама дорога пряма, наче стріла та після Калами безперервно піднімалася вгору, дійшла до відмітки 3000 метрів над рівнем моря і аж тоді ми почали спускатися вниз та приїхали у місто Сан-Педро да Атакама. Поки ми доїхали, було вже геть темно, довкола гавкали собаки, ми заселилися у готель та відразу завалилися спати.

6. Сан-Педро це найзручніше місце, де можна поселитися, щоби їздити по Атакамі. На перший погляд воно виглядає, наче величезний гаражний кооператив.

7. Зараз у місті, яке знаходиться на висоті 2400 метрів над рівнем моря, у оточенні пустель, солончаків, гейзерів та вулканів, живе близько 4000 мешканців.

8. Перші поселення з’явилися у цій суворій місцевості аж у 1450-х роках довкола невеликої зеленої оази, яка зберіглася і дотепер. Початково цей багатий на корисні кпалини регіон був частиною Болівії, але потім в результаті Тихоокеанської війни 1879–1884 років, Чилі забрала його собі. Болівія з тих пір взагалі не має виходу до океану.

9. Неказисті ззовні, всередині ці будиночки виявилися цілком зручними з усіма потрібними зручностями, а завдяки товстим кам’яним стінам навіть рід час найбільшої спеки всередині буда цілком комфортна температура без жодних кондиціонерів.
Загалом клімат тут дуже непростий і температура протягом доби може легко стрибати від +30 вдень до -10 вночі.

10. Над дитячими майданчиками будують навіси від сонця.

11. Над дорослими також.

12. Є Музей метеоритів, де зібрано біля 6000 різних каменюк, які колись впали з неба.

13. Добре, на спальні райони ми з вами надивилися, тепер пішли у туристичний центр.

14. Характерні риса місцевого архітектурного декору це ось такі пустотілі трикутні зубці з цеглинок на стінах та парканах.

15. Цвинтар за парканом.

16.

17. Велика площа-стоянка поряд з туристичним центром.

18. І тут же поряд невеликий базарчик, де можна купити мішечок цибулі. Атмосфера точнісінько, як в нас на нижньому Шуварі, тільки з вулканами на горизонті та іспанською мовою довкола. До речі, про вулкани — на фото якраз видно найвищий у регіоні, Ліканкабур, заввишки 5916 метрів, який стоїть точно на кордоні Чилі та Болівії.

19. У центрі міста на вулицях з’являються великі дерева та чомусь зникає плитка — під ногами просто пилюка.

20. Під час дощу тут мало би бути суцільне болото, хоча може прикол у тому, що дощів тут майже не буває — Атакама це одне з найсухіших місць на планеті Земля.

21. Суворий громадський простір.

22.

23. Навіть у цю дику спеку на вулицях було чимало людей.

24.

25. Місто дуже сильно заточене на туризм, тому центр заповнений кафе, туристичними фірмами та сувенірними лавками.

26.

27. Ліхтарі висять на дуже потужних дерев’яних опорах.

28. Трохи вечірніх вулиць.

29.

30.

31. Центральна площа.

32. Будівля міської ради.

33. Та головний костел міста навпроти.

34. Як взагалі стало вийшло, що посеред пустелі ростуть дерева та можуть жити люди. Відповідь дуже проста — тут таки є трохи води. Крізь місто протікають дві невеликих річки, одну з яких видно на цьому фото трохи правіше чорного пікапа.

35. На цьому фото воду видно трохи краще.

36. Трохи здивувало, що тут не спробували зібрати воду хоча би у невеликий став Вона просто тече транзитом крізь місто, хоча навіть це дає дуже великий ефект.

37. Зате добре видно, що до дерев, які примудрилися вирости у таких складних умовах, тут особливе ставлення.

38.

39.

40. Дивився недавно відео Птушкіна про Лофотени з тамтешнім суперкрасивим футбольним полем і воно нагадало про цю фотку. Не впевнений, що красиво, але точно атмосферно.

41. Але шось ми занадто вже затрималися у місті, а все-таки до Атаками їдуть дивитися зовсім на інше.

42. Дороги, переважно дуже пристойні.

43. Сімейка гуанако переходить дорогу.

44.

45. Якесь село по дорозі.

46.

47. Несподівано дорожня розмітка стала жовтою.

48. До речі, поки ми їхали, висота дійшла вже майже до 4000 метрів над рівнем моря. Довкола стає все красивіше, а дзвін у вухах стає все сильнішим.

49. Ще гуанако.

50.

51. Хух, нарешті ми приїхали.

52. Знайомтеся — Лагуна Місканті, озеро з солоною водою на висоті майже 4300 метрів над рівнем моря. Подібних озер на атакамському плато є досить багато і це — одне з найбільших. Вікіпедія каже, що це — океанська вода, яка залишилася тут, коли суша піднялася вгору, але я не зовсім розумію, як ця вода не випарувалася на сотні мільйонів років.

53. Довкола неспішно пасуться гуанако, а людям підходити до води не можна. Саме тут не можна — є інші озера, у яких можна навіть купатися.
Я вперше побував на такій висоті і мушу визнати — дихати тут таки складніше. Повітря тут відчутно розріджене і ти мимоволі починаєш дихати частіше, бо кожен вдих не приносить того результату, якого ти очікуєш. До речі, по відчуттях це трохи нагадує першу фізічну активність після того, як перехворів на ковід.

54. Людям можна ходити лише вузенькою стежкою у сотні метрів від води.

55. Взагалі не ясно, що заважало зробити цю стежку такої ширини, щоби хоча б двоє людей могли нормально розійтися.

56. Якщо зазумитися, то стає схоже на полотна Марка Ротко.

57. Колір неба тут значно насиченіший. Як-ніяк, тут ти на кілька кілометрів ближчий до космосу.

58.

59. Сусіднє озеро.

60. Дуже важлива деталь — неподалік парковки є туалет. Всередині цілком цивільно. До речі — я там трохи записував відео, але не впевнений, чи воно буде доречним в мене на каналі.

61. Екскурсійний автобус.

62. Стенд з поясненням походження озер. щоправда лише іспанською.

63. А це наша машина після їзди місцевими грунтовками.

64. Їдемо далі.

65. Уважний читач напевно вже давно вигукнув — та яка ж це пустеля?! Дивіться скільки зелені! Так, на фото її справді багато, але прикол в тому, що Атакама дуже різноманітна і не дуже вкладається у наш стереотип, що пустеля — це лише пісок.

66.

67.

68. Деколи починає здаватися, що вдалині видно воду, але насправді це солончаки.

69. Зустрівся ще якийсь населений пункт.

70. Взагалі місцеві дороги то досить гіпнотична штука. Можна дуже довго їхати отак по прямій і нікого не зустрічати.

71.

72. Чилійці великі любителі американських вантажівок. Хоча мабуть Південна Америка вся полюбляє американський секонд-хенд.

73.

74.

75.

76. Наступна зупинка — Valle del Arcoiris, вона ж Веселкова долина з різнокольоровими скелями у годині їзди від Сан-Педро. Хоча вживу ці кольори не такі ядрьоні, як на відфотошоплених фоточках у інтернеті.

77.

78.

79.

80. Їдемо далі.

81.

82. На таких прямих дорогах дуже легко заснути та вилетіти, про що нагадують розбиті авто на узбіччях. Можливо їх навіть лишають тут спеціально у нагадування про це.

83. Ще одна панорамна місцинка прямо біля Сан-Педро.

84. З видом прямо з траси.

85. Поки всі фоткають панораму — песики ховаються у тіні.

86.

87. Але щоби побачити щось цікаве, не обов’язково їхати із Сан-Педро машиною кілька годин — дещо цікаве є зовсім під боком. Наприклад — руїна древнього поселення Пукара-де-Кітор прямо за містом з оглядовим майданчиком поряд з ним. (на фото не він)

88. Виходимо з міста.

89. Навігатор показував, що йти менше години. Водії авто дивилися на нас, як на божевільних.

90.

91. Йдемо вздовж ще одного потоку, вода якого робить життя тут можливим.

92. Залишки старого поселення, прохід до якого чомусь закрито.

93. Будівельна техніка працює над укріпленням русла ріки Сан-Педро, яка тече долиною.

94. Біля підніжжя гори є невелика кафешка, у якій можна можна купити пляшку води. А зараз ми підемо он туди, нагору.

95. Ще одні старі руїни.

96. Тільки подивіться скільки зелені внизу.

97. Дорога пнеться вгору, а сонце пече у голову все сильніше.

98.

99.

100. Вид на роботи з руслом ріки. Напевно бувають моменти, коли вона стає досить повноводною. У цей день це був невеликий струмок, який можна було перестрибнути, особливо не напружуючись.

101. Вид на долину.

102.

103.Якщо я нічого не плутаю, то ці будиночки це найкращий готель Сан-Педро, який колись показували у передачі Орел і Решка.

104. Околиці Сан-Педро здалеку виглядають максимально гаражно.

105. Природньої тіні на схилі немає, тому вздовж підйому поставили кілька навісів з лавками, щоби можна було відпочити під час підйому.

106. Гарне місце для фото.

107. Вид згори на трасу з Калами, якою ми також в’їжджали до міста.

108. Але це ще не вершина.

109. Фото, як завжди, не передає масштаб, але вживу це все виглядає дуже епічно.

110. Барельєфи видатних атакамців.

111. Можливо серед цих суворих обличь є також і портрет Тупака Амару ІІ, який став лідером повстання корінних народів Перу проти іспанської колоніальної влади у 18 столітті. Якщо це ім’я здалося вам знайомим, то так, схоже, саме на його честь назвали відомого реппера з 1990-х Тупака Амару Шакура.

112.

113. Для тих, хто добрався до вершини, на ній поставили найбільший сонцезахисний навіс. Ще би питний фонтан був дуже доречним, але і на тому дякую. Як ви можете здогадатися, якраз у цей момент наш запас води майже закінчився, а ще треба було спускатися.

114.

115. Топаємо вниз.

116.

117.

118. Це ж було вже!

119.

120. Хух, треба трохи відпочити.

121.

122. Будівельники відпочивають в тіньку.

123. Буйство зелені у долині.

124.

125.

126.

127. І от ми нарешті повернулися назад у Сан-Педро.

128.

129. А далі сталася історія, яка могла би завершитися зовсім не смішно — я випадково захлопнув двері кімнати з ключами всередині неї. І з усіма речами. На щастя, вай-фай тягнув на всій території готелю, а поряд була відкрита загальна кухня та ще один спільний туалет. Завдяки цьому вдалося додзвонитися до дівчини з рецепції та спокійно її дочекатися. Вона, як виявилося, якраз поїхала в Каламу, та змогла повернутися лише через півтори години, тому якраз був час почілити у тіньку. Добре, що наш виліт був вже пізно ввечері.

130. Дівчина з рецепції виявилася настільки милою, що не лише не прибила нас після повернення, а й викликала для нас трансфер до аеропорта, який приїхав за нами просто під ворота готелю — це був точно такий же бус, як і на цьому фото.

131. Цікаво виходить — перед поїздкою не очікував від Атаками взагалі нічого, а тепер от згадую і думаю, що цікаво було би побувати там ще раз.

132. А на прощання Атакама влаштувала нам неймовірно гарний захід сонця. А далі нас чекала Патагонія, про яку я вже розказував раніше.

Дивіться також:

Чилійська Патагонія — Пуерто-Наталес та Торрес дель Пайне

Подорож до Чилі — маршрут та деталі

--

--

--

Love podcasts or audiobooks? Learn on the go with our new app.

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store
Alexander Shutyuck

Alexander Shutyuck

More from Medium

Virtual Human Meets TikTok — DOOROPEN, Collaboration with MCN KiweLab [EN/KR]

HASHLAND presenting new HOT SALE!!!

THINKIUM: A Global Engine for the Parallel World (2)

How to Fix CPU Bottleneck;-5 Tips Gamers wish would have known earlier — CPU