Натрапив на свій допис півторарічної давнини. Цікаво було перечитати коментарі під ним. А ваша думка з того часу змінилася чи ні? Якщо змінилася, то у яку сторону?

Image for post
Image for post

Коли буваєш у якихось більш благополучних країнах та ходиш вулицями їхніх міст, то мимоволі звертаєш увагу на всілякі побутові деталі, які відрізняють їх від нас. Часом вони дуже незначні, але усі разом формують зовсім інше враження від середовища та кардинально іншу якість життя у ньому. І ніби мало хто з тих, хто побував “там” стане сперечатися з тим, що вулиця середньостатистичного німецького чи навіть польського міста є значно зручнішою та комфортнішою за вулицю середньостатистичного українського. Але коли мова заходить про те, щоби поступово запозичати елементи цієї комфортності та використовувати у наших містах, то неминуче почується у відповідь стара добра пісня про “То не для наших людей”, “Вкрадуть-поламають”, “Не на часі”, “В нас клімат інакший” та подібні конструкції з того ж репертуару.В цьому плані мені дуже запам’ятався нещодавній допис Отара Довженка про те, що ми чудово вбудовуємося у вже готову систему цінностей та суспільних порядків та стаємо зразковими канадійцями чи німцями, але у той же час ніяк не можемо дати раду із наведенням ладу на своїй землі через всі вищеперераховані відмазки. Взагалі я завжди схилявся до думки, що саме середовище формує людину та її поведінку. Досить непросто бути усміхненим та мислити позитивно, коли під ногами чвакає болото, а довкола розкидане сміття. Саме тому важливо створювати нові безпечні та зручні міські середовища, які показували би, як може виглядати місто, в якому приємно виходити на вулицю та проводити там час.

З одного боку, географія заявок на воркшоп по переплануванню дворів це підтверджує — там де вже є успішні проекти з видимим результатом, люди прагнуть подальших змін та готові долучатися до їхньої реалізації.

Але з іншого боку — чи не байдужі всі ці здобутки абсолютній більшості населення міста? Адже вся краса архітектурної спадщини Львова, яке мало би виховувати смак та почуття прекрасного, не заважає масово будувати та купувати квартири у будинках коробках без подвір’я та з видом на сусідню коробку.Всі європейські країни колись теж жили у злиднях, виливаючи нечистоти через вікно. Ті ж Нідерланди часів ван Гога за виключенням пари великих міст були досить депресивним шахтарським краєм, кожен мешканець якого мріяв чим скоріше назбирати грошенят та звалити до Парижа, Лондона чи в ще якесь пристойне місце. Але всі вони поступово вибиралися із цієї дупи, часом припускаючись на цьому шляху дорожезних помилок, але зрештою після століть важкої роботи стали тими, ким є зараз. Можливо в процесі там також побутувала думка, що “то не для їхніх людей”, але результат наочний — тепер там якісне міське середовище, якісна архітектура та громадський транспорт, який є взірцем для багатьох.

До чого я це все… А, так от. Останнім часом крутиться в голові думка, що можна, припустимо, збудувати нові квартали, як у Стокгольмі, облаштувати громадські простори, як у Амстердамі чи організувати громадський транспорт, як у Мюнхені. Але чи не стане це не більше ніж проявом культу карго в умовах, коли більшість містян хочуть парковку під кожним вікном та маршрутку під кожний під’їзд? Чи не повинні ці бажання переплавитися у горнилі власних помилок та чи не стануть ці помилки в результаті занадто дорогими та незворотними? Чи все ж такі приклади можуть та повинні стати каталізатором розуміння та бажання жити у якісному середовищі?

Як гадаєте?

Tags: капітан очевидність, місто, роздуми

Originally published at alex-shutyuk.livejournal.com.

Written by

Get the Medium app

A button that says 'Download on the App Store', and if clicked it will lead you to the iOS App store
A button that says 'Get it on, Google Play', and if clicked it will lead you to the Google Play store