До Хорватії за натхненням (та демотивацією)
Штош, погода зіпсувалася достатньо, щоби знов потягнуло переглядати фото з недавньої поїздки до Хорватії тому час написати про цю поїздку невелику розповідь. Чесно кажучи, я абсолютно не планував, що цього року ще кудись поїду, але все сталося дуже несподівано та швидко — “ми думаємо на тиждень махнути до Хорватії, виїзд післязавтра. Хочеш з нами?”. Звісно, хочу.
2. Подорож карантинного періоду це досить специфічна штука. Країн, куди можна поїхати, зараз буквально одиниці і дорога починалася навіть не з пакування сумок, а зі здачі ПЛР-тесту для перетину кордону хорватського кордону. Хорватія на кордоні вимагає негативний тест, зроблений не більше, ніж за 48 годин до перетину кордону. Довелося вставати затемна та їхати здавати тест на 7 ранку аж у Рясне, бо тільки там було вільне місце. Відразу за нами здавати тести приїхав цілий автобус туристів, так що ми встигли дуже вчасно.
3. На той момент через свій кордон пускали тільки Угорщина та Румунія, тому ми поїхали на Угорський кордон. Туди їхали практично всі, хто хотів потрапити у Євросоюз. Коротаючи час на кордоні, люди ділилися планами та лайфхаками — хтось їїхав на відпочинок до Хорватії чи Чорногорії, а інші — з фіктивним бронюванням готелю у Хорватії насправді прямували на заробітки до Чехії та Польщі, куди офіційно ніби не можна.
Сама Угорщина пускає до себе тільки транзитом на 24 години, причому їхати можна лише автобанами та дорогою зупинятися буквально на кількох заправках, позначених на спеціальній карті, яку всім дають угорські прикордонники при перетині кордону. Заправки, до слова, майже всі лукойлівські.
4. На угорському кордоні ми простояли 9 годин. Схоже, що їхні прикордонники, обурені тим, що всі зараз їдуть через них, влаштували невеликий саботаж — всю ніч не було взагалі жодного руху.
5. Ну і нарешті Хорватія. Раніше і ніколи там не бував і ця країна стала для мене повною несподіванкою. Звісно, я знав, що там дуже красива природа, але очікував побачити таку собі Румунію біля моря — з красивими пейзажами та слабенькою інфраструктурою. Але насправді рівень розвитку інфраструктури та загальна догнянутість більше нагадали Швейцарію чи Австрію — крізь всю країну тягнеться шикарний автобан з неймовірною кількістю тунелів крізь гори та мостами через урвища. При чому на відміну від тієї ж Австрії, де на трасах повно довжелезних односмугових тунелів з обмеженням 70, тут вони всі мають по дві смуги у кожному напрямку та обмеження 100.
6. Звісно, за радість їзди автобаном треба платити.
7. Приємно, що це можна зробити і карткою також.
8. Одна з ознак цивілізації — спеціальні зелені мости для диких тварин. Тут їх повно.
Зараз Хорватія вже є членом НАТО (з 2008 року) та Євросоюзу (з 2013) та однією з найбагатших країн колишньої Югославії (після Словенії). Дивлячись на все це важко не згадати, що на шляху до всього цього чотиримільйонна Хорватія на початку 1990-х пройшла крізь важку кількарічну війну з Сербією, у якій загинуло понад 15 тисяч людей хорватів. Мимоволі задаєшся питанням — а на що свої роки незалежності витратила Україна, яка від’єдналася від СРСР практично тоді ж, коли і Хорватія від Югославії?
9. Разом зі стоянням на кордоні дорога загалом зайняла більше доби, але коли на горизонті показалося море у променях вечірнього сонця — втому миттєво витіснив якийсь дитячий захват.
10. Місто Спліт, у якому ми провели весь тиждень, виявився неймовірно приємним та стрімко увірвався у мій топ міст, до яких хочеться повертатися. Тут є і купа пляжів, і шикарна природа довкола, і стародавній центр, занесений до списку спадщини ЮНЕСКО. І трохи шкода, що під захист ЮНЕСКО не можна взяти цей шикарний захід сонця.
11. Місто Спліт бере свій початок аж від давньоримсьного військового табору, заснованого тут імператором Діоклетіаном у 3 ст. нашої ери, тому тут можна зустріти справжні античні артефакти.
12. Але при цьому саме місто достатньо велике та різноманітне і явно живе не лише туризмом та історичністю — тут є і промисловість, і університет і цікава сучасна арїхітектура (навіть у самому центрі).
13. Окремий приємний бонус — величезна кількість винарень на схилах довколишніх гір. Хорватське вино виявилося дуже достойним, але на жаль, за межі країни воно майже не експортується — все зроблене випивають самі хорвати спільно з численними туристами. Я теж трохи доклався.
14. Одним з великих недоліків Спліта, як на мене, є відсутність електротранспорту — міських пасажирів тут возять виключно дизельними автобусами. Щоправда всі автобуси повнорозмірні і жодних мікроавтобусів, що для міста з населенням у 180 тисяч дуже достойно. Ціна разової поїздки, до речі, коливається від 40 до 50 грн на наші гроші, залежно від того, де купувати квиток — у водія чи через інтернет.
15. Цікаво, що місцеві автобуси мають до болю знайому кожному львів’янину сірчано-жовту кольорову гаму. Причому більш старі автобуси повністю жовті, а у новіших жовтий колір розбавили білим — точносінько, як у Львові.
16. Відсутність потрібного для няшності електротранспорту Спліт компенсує великою кількістю вуличних котів.
17. Одна з головних пам’яток античності — палац давньоримского імператора Діоклетіана, який згодом став першим у історії Давнього Риму, що добровільно зрікся влади та залишок життя присвятив садівництву саме тут у землях Далмації. Після смерті його поховали тут же у мавзолеї. Зараз на площі працює вулична тереса однієї з кафешок, де люди п’ють вино, сидячи просто землі на подушках.
18. Щоправда, Діоклетіан недовго пролежав у своєму мавзолеї — за кілька століть християни зруйнували його та збудували цьому місці центральний храм теперішнього міста Спліт. Вийшла дуже символічна посмертна помста за гоніння на перших християн, якими Діоклетіан займався, коли був при владі.
19. Усі довколишні гори складаються з вапняка і з нього ж збудовані практично все середмістя. Приємний побічний ефект від цього — все місто має одну кольорову гаму та завдяки цьому виглядає дуже цілісно. Про вік споруд можна здогадатися за акуратністю обробки кам’яних брил.
20. Найновіша архітектура також продовжує цю спадковість.
21. Ще один приклад місцевої сучасної архітектури.
22. Не обійшлося тут і без архітектури модернізму 1960-х.
23. На одній з площ середмістя у тіні величезних платанів працює овочевий ринок, який виглядає досить просто, але при цьому досить чистий та приємний. Відразу згадалася історія нашої площі Липневої, з якої спочатку прогнали селян з городиною, а потім не придумали нічого кращого, ніж зробити там парковку.
24. Просто краєвид у кількох хвилинах їзди від Спліта (його видно на фото вдалині ліворуч). Дивлячись на цю красу відразу розумієш, за що так запекло воювали хорвати. До речі, ті з ким вдалося поспілкуватися, чудово в курсі про нашу війну з Росією та розуміють нас, як мало хто у Європі.
25. Окрім материкової частини до складу Хорватії входить майже тисяча островів, понад 60 з яких заселені людьми. Всі ці острови сполучені з великою землею поромами, які ходять буквально як маршрутки та возять не лише людей, а й автомобілі. Тобто всі ці острови не відрізані від країни, а прекрасно з нею зв’язані.
26.
27. Ще трохи не морських красот — ось національний парк Крка з каскадами водойм та водоспадами, поряд з якими можна купатися.
28. Звісно ж, сюди також можна доїхати прекрасними рівними дорогами, а всередині є зручні доріжки, туалети та туристична інформація.
29. Вода така прозора, що риба у ній ніби не плаває, а літає.
30. Про війну із Сербією я вже згадував і однією зі сторінок цієї війни була Республіка Сербська Країна — регіон компактного проживання сербів, який кілька років боровся за від’єднання від Хорватії. Причому цей регіон був досить великим і займав майже третину території Хорватії. Кількома реченнями цю війну описати важко — там були і сербські референдуми за від’єднання, і на наступ сербів за підтримки армії Югославії на хорватські території у 1992 році, під час яких дуже сильно постраждало хорватське місто Задар, і намагання врегулювати конфлікт перемовинами. У 1995 році, прокачавши свою армію, Хорватія провела потужну наступальну операцію та за кілька днів взяла території Сербської Країни під свій контроль, після чого ще кілька років ці землі патрулювали миротворці. Все-таки добре не мати спільного кордону з Російською Федерацією.
Зараз цей регіон повністю реінтегрований до складу Хорватії, а так виглядає місто Кнін — колишня столиця сербських сепаратистів. На деяких будинках досі видно сліди від куль, але загалом слідів війни лишилося досить небагато.
31. На центральній у сотні метрів одне від одного стоять православна церква…
32. …та католицький костел.
33. Цікавий момент — відразу після міста Кнін місце кам’яних будинків посідають поштукатурені цегляні і села відразу починають виглядати якось бідніше та більш просто.
34. Звісно, неможливо бути у Хорватії та не побувати на Плітвіцьких озерах. Взагалі тема ставлення до природних пам’яток заслуговує окремої великої розповіді та аналізу. В тому числі і тому, що в нас в Україні теж повно природних красот, але у якому вони стані? Чи бережемо ми їх?
35.
36.
37.
38. Озерними стежками можна дотопати так далеко, що дуже помічним є такий чудо-поїзд на стероїдах, який їздить сервісною дорогою вздовж парку.
39. І наостанок Загреб, який місцями виглядає, як трохи збільшена копія Львова.
40. Тут також ходять трамваї на метровій колії.
41. І навіть є власний виробник трамвайних вагонів.
42.
43. На цьому поїздка завершилася — час було вертатися додому, проходити повторний ПЛР-тест та вертатися до щоденних справ. А поки цього не сталося — був час подумати над тим, чому хорватам вдалося? Як гадаєте — у чому їхній головний секрет?
